Бывало я работал тяжко,
Но пыль стирать я не любил,
Как не любил носить подтяжки
И галстуки я не носил.
Какое то во мне презренье
К работе этой каждый день,
Не труд, а недоразуменье
А может, это просто лень?
И вот однажды на работе
Стирать сказали пыль и сор:
Рядами, как солдаты в роте,
Столы стояли на подбор.
Их было не по детски много,
А я один, словно назло.
Я попросил помочь мне Бога,
И Он ответил мне на то:
- Не суетись и будь в покое,
Теперь работать буду Я,
Ты посмотри - твоей рукою,
Моя управится Рука.
И сил своих не трать напрасно,
Я силы дам тебе Свои.
Не ненавидь, труд нужен разный,
Я дам к нему тебе любви...
Я не заметил, как случилось,
Что быстро вытер все столы,
Я кайф ловил, любовь лучилась
Когда во мне работал Ты,
Я вытер все столы и двери -
Как Ты работал за меня! -
Когда ж закончил, то не верил,
Что это всё же сделал я.
Кто скажет мне - самовнушенье,
Кто скажет - это лишь настрой.
Но я с подобным откровеньем
Выигрываю всякий бой.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
